Subtotal $0.00
У реаліях сьогодення для українських працівників сфери охорони здоров’я тексти клятв та присяг, які проголошували молоді лікарі з часів античності до наших часів, набули особливого, без перебільшення сакрального значення. Щоденна праця на передовій, у прифронтових госпіталях, під обстрілами та звуками сирен перетворила формальну традицію на щосекундний прояв незламності та мужності. Незалежно від того, як змінювалися формулювання клятви крізь епохи та кордони, її непорушною суттю залишається одне – безумовне служіння людині та захист життя понад усе
➡️Традиція складання лікарської присяги сягає античності, беручи свій початок від Клятви Гіппократа, яка закріпила фундаментальні етичні принципи медицини: принцип «не зашкодь», збереження лікарської таємниці та безумовну повагу до життя. У світовій практиці її осучасненим аналогом стала Женевська декларація Всесвітньої медичної асоціації, ухвалена після Другої світової війни як відповідь на злочини проти людяності. Декларація періодично оновлюється, відображаючи реалії сьогодення: окрім традиційного обов’язку перед пацієнтом, вона наголошує на автономії особистості, недопущенні будь-якої дискримінації та важливості турботи лікаря про власне здоров’я й добробут заради надання якісної допомоги.
➡️В Україні випускники закладів вищої медичної освіти складають Клятву лікаря, офіційно затверджену Указом Президента України у 1992 році. Цей урочистий акт символізує не лише завершення виснажливого академічного шляху, але й прийняття найвищої юридичної та моральної відповідальності перед суспільством. Український текст клятви акцентує на вірності гуманістичним ідеалам, чесності, постійному вдосконаленні фахових знань, повазі до вчителів і колег та готовності надавати медичну допомогу в будь-яких умовах.
➡️У реаліях сьогодення для українських працівників сфери охорони здоров’я тексти клятв та присяг, які проголошували молоді лікарі з часів античності до наших часів, набули особливого, без перебільшення сакрального значення. Щоденна праця на передовій, у прифронтових госпіталях, під обстрілами та звуками сирен перетворила формальну традицію на щосекундний прояв незламності та мужності. Незалежно від того, як змінювалися формулювання клятви крізь епохи та кордони, її непорушною суттю залишається одне – безумовне служіння людині та захист життя понад усе.
➡️Наведемо повні тексти клятв та присяг, які складали та складають лікарі в Україні та світі.
Створена в Стародавній Греції близько V століття до нашої ери в колі послідовників «батька медицини» Гіппократа, ця клятва стала першим у світі письмовим кодексом професійної етики цілителя. Протягом понад двох тисячоліть її базові постулати – принцип «не зашкодь», збереження лікарської таємниці та шанування наставників – слугували фундаментом медичної деонтології та основою для сучасних присяг лікаря в усьому світі.
«Я засвідчую під присягою перед лікарями Аполлоном, Асклепієм, Гігіеєю та Панацеєю, беручи у свідки всіх богів та богинь, і відповідно до моїх здібностей та мого розуміння даю таку присягу:
Цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене лікарської умілості;
Жити спільно з учителем, а при потребі — ділитися з ним своїми достатками;
Його нащадків вважати своїми братами, а вмілість, якою вони захочуть заволодіти, передавати їм безкорисливо і без письмової домовленості;
Знаннями, усними повчаннями, правилами, інструментами та всім іншим, що передбачено навчанням, ділитися зі своїми синами, синами мого вчителя та учнями, пов'язаними зобов'язаннями і присягою, даною за законами лікарської професії, але тільки з ними й ні з ким більше;
Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди;
Ніколи не приписувати нікому на його прохання смертельного засобу і не підказувати йому способу здійснення подібного задуму;
Точно так само не давати жодній жінці пессарію для викликання аборту;
Зберігати непорочність способу свого життя і власної лікарської майстерності;
Ніколи не робити розтину у хворого навіть із явними ознаками кам'яної хвороби, а залишати виконання цієї операції спеціалістові з практикою цієї справи;
До якого дому я б не прийшов – я зайду в нього лише задля блага хворого, будучи далеким від розпусних намірів і спокус, особливо – від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами;
Про що б я не дізнався під час виконання своїх професійних дій або окрім них, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею;
Якщо я непохитно виконуватиму все, що засвідчив під присягою, нехай мені буде дано щастя в житті і в лікарській майстерності і слава у всіх людей на всі часи, але коли я зверну із праведної дороги або оскверню цю присягю, нехай моя доля стане для мене протилежною».
Автор – Луїс Лазанья, академічний декан Школи медицини при університеті Тафтс написав цю присягу в 1964 році, і дотепер її використовують у багатьох медичних школах
Я присягаю повною мірою своїх сил та суджень дотримуватися даної мною обітниці:
Я шануватиму наукові досягнення лікарів, здобуті потом і кров’ю моїх попередників та поширюватиму ці знання, як свої власні серед послідовників.
Я застосовуватиму всі необхідні заходи на благо хворих, уникаючи помилок надмірного лікування або лікарської недбалості.
Я пам’ятатиму, що медицина є не лише наукою, але й мистецтвом, і що тепло та розуміння є складовою моєї професії.
Я готовий буду сказати «Я не знаю» та не посоромлюсь звернутися за порадою до своїх колег, коли цього вимагатимуть інтереси хворого.
Я зберігатиму лікарську таємницю, пам’ятаючи, що кожен пацієнт є особистістю з власними проблемами та життєвим досвідом, невідомим мені. Я маю бути особливо обережним у справах життя та смерті. Більш того, ніколи не маю я права грати роль Бога.
Я завжди пам’ятатиму, що лікую не захворювання, а живу людину, на сім’ю та економічну стабільність якої може впливати хвороба. Моєю відповідальністю є враховувати проблеми у роботі з пацієнтом, які можуть виникати під час лікування.
Я запобігатиму розвитку хвороби, коли це буде у моїх силах, адже профілактика — краща за лікування.
Я усвідомлюватиму себе членом суспільства, який має певні обов’язки перед іншими. Я допомагатиму фізично та психологічно як слабким та нужденним, так і тим, хто перебуває при здоровому глузді та в здоровому тілі.
Якщо я не порушу цю присягу, то зможу насолоджуватися життям та мистецтвом, бути шанованим за життя, та не буду забутим після смерті. Мої дії будуть завжди спрямовані на те, щоб зберегти найкращі традиції мого покликання і нехай я якомога довше буду сповнюватися радості, допомагаючи тим, хто цього потребує.
Прийнята Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації (Женева, 1948 р.; у сучасній редакції з оновленнями у Чикаго, 2017 р.)
Вступаючи до медичної професії, я урочисто присягаю:
Присвятити своє життя служінню людяності;
Здоров’я та благополуччя мого пацієнта будуть моєю першочерговою турботою;
Поважати автономію та гідність мого пацієнта;
Ставитися з максимальною повагою до людського життя;
Не допускати, щоб міркування віку, хвороби чи непрацездатності, віросповідання, етнічного походження, гендеру, громадянства, політичної приналежності, раси, сексуальної орієнтації, соціального стану або будь-яких інших чинників стояли між моїм обов'язком та моїм пацієнтом;
Берегти та поважати таємниці, довірені мені, навіть після смерті пацієнта;
Здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, з гідністю та згідно з належною медичною практикою;
Підтримувати честь і благородні традиції медичної професії;
Віддавати моїм учителям, колегам і студентам належну їм повагу та вдячність;
Ділитися своїми медичними знаннями на благо пацієнта та розвитку охорони здоров'я;
Піклуватися про власне здоров'я, благополуччя та здібності задля надання медичної допомоги найвищого рівня;
Не використовувати свої медичні знання для порушення прав людини та громадянських свобод, навіть під загрозою.
Я даю ці обіцянки урочисто, вільно та зобов'язуючись своєю честю.
Клятва лікаря України, офіційно затверджена Указом Президента у квітні 1992 року невдовзі після здобуття незалежності, стала першим національним стандартом лікарської деонтології, який прийшов на заміну радянській присязі. Вона юридично й морально зобов’язала випускників медичних закладів неухильно слідувати гуманістичним ідеалам, зберігати лікарську таємницю, шанувати життя та ставити допомогу пацієнту понад власні інтереси.
Набувши професії лікаря та усвідомивши важливість обов'язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь:
усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує;
незмінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини;
зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині;
додержувати правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому;
постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання та вміння, у разі необхідності звертатися за допомогою до колег і самому ніколи їм у цьому не відмовляти, бути справедливим до колег;
власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління, утверджувати високі ідеали милосердя, любові, злагоди і взаємоповаги між людьми.
Вірність цій Клятві присягаю пронести через усе своє життя.
